Прилуцький лісгосп

«Кузня» керівних кадрів лісової галузі Чернігівщини

У лісостепу на Прилуччині високобонітетні сосни північних районів Чернігівщини поступаються листяним породам, дібровам і березовим гаям. Тож характерною прикметою місцевих лісових масивів є їх змішаний породний склад. І головною лісоутворюючою породою вважається дуб.

У 1925 році — на базі окремих казенних лісів та дач трьох адміністративних районів області — був створений Прилуцький лісгосп. З роками підприємство поповнювалося й розширювалося завдяки колгоспним лісам та новим лісництвам.

Перегортаючи пам’ятні сторінки історії лісгоспу, зупиняємося на відбудовчих 50-х роках минулого сторіччя. Саме тоді був заснований Ічнянський цех переробки деревини. Ветерани виробництва пригадують, як безперебійно працював   паровий автомобіль, що крутив пилораму і два циркулярні верстати. А з початку 70-х арсенал цеху поповнився сучасними верстатами та сушильними камерами.

Оновлювався в ту пору і технопарк лісгоспу: у ньому з’явилися вантажні автомобілі ЗІЛ, лісовози, навантажувачі, крани. І тогочасні новинки прибували — тирасери, викорчовувачі, кущорізи, сівалки.

Взагалі 70-80-і роки й початок 90-х — пік розвитку Прилуцького лісогосподарського підприємства . У ньому нараховувалося 40 тракторів і 40 автомобілів, близько півсотні верстатного обладнання , майже тисяча електромоторів. Прилуцькі лісівники першими в регіоні вийшли на експортну орбіту. «Вікно» у Європу їм відкрили дубові заготовки. Були налагоджені ділові контакти із зарубіжними партнерами. Високоякісна продукція Ічнянського цеху переробки мала попит в Італії і Німеччині, Іспанії й Туреччині. Сьогодні до цього переліку входять Китай і Голландія.

У 1995 році до Прилук звернулися за допомогою спеціалісти єдиної на Україні ( в радянський період) фабрики по виготовленню олівців — з м. Слов’янськ, що на Донеччині. Їх колектив опинився в скрутному становищі: деревину з сибірського кедра фабриці вже не постачали. Представники Донеччини знайшли своїх надійних постачальників в Ічні. Тут в короткий строк освоїли технологію виготовлення напівфабрикатів для українських олівців, заготовок з липи : місцеві ліси найбагатші в Сіверському краї цією породою.

Починаючи з 2000-х років, площа Прилуцького держлісгоспу ( на той час 22,5 тис. га) поступово збільшується: за рахунок новостворених лісів на землях, непридатних для використання в сільському господарстві та колишніх колгоспних зелених масивів.

Нині в його структурі 7 лісництв: Варвинське, Жадьківське, Кам’янське, Ладанське, Ічнянське, Прилуцьке та Сокиринське. (Вони розташовані на території чотирьох адміністративних районів — Прилуцького, Ічнянського, Варвинського та Срібнянського). Ці ліси привертають до себе увагу науковців та екологів. У 2004 році територія площею 4 775,0 га була включена до Національного парку «Ічнянський».

У кожному лісництві є невеликі тимчасові розсадники по 0,5 га. У Ладанському, Жадьківському та Варвинському — вирощують і декоративний матеріал : понад 10 видів рослин (самшит, ялівець різних форм, туї, платан деревовидний).

Річні рубки головного користування у прилучан становлять 17,3 тис.м3. Частина заготовленої продукції реалізовується споживачам, інша — вивозиться до Ічні, в цех переробки деревини.

Як зазначає директор підприємства Андрій Данько, в колективі прилуцьких лісівників у різний час працювала чимала когорта високопрофесійних і вірних своєму покликанню фахівців, які щедро передавали свій багатий досвід молодшим колегам.

Знаний серед багатьох поколінь лісівників Михайло Петрович Породько присвятив роботі в галузі 46 років і посадив ліс майже на 5 тисячах гектарів.

Понад 600 гектарів лісових насаджень у життєвому доробку ветерана галузі Олексія Івановича Штупуна. Сотні рукотворних зелених гектарів і на трудовому рахунку лісівників – ветеранів — Анатолія Михайловича Охріменка, Миколи Андрійовича Горбоноса, Петра Сергійовича Дяченка, Людмили Дмитрівни Карпенко та Олександра Миколайовича Колесника.

У Ічнянському лісництві з пошаною вимовляють ім’я колишнього фронтовика-орденоносця, майстра лісу Олексія Хомича Ювченка, який у повоєнний час піднімав лісове господарство.

Щоб життя в Ічнянському цеху переробки деревини вирувало у 60-80-і роки ( сюди приїздили вчитися колеги зі всієї області), є й заслуги його начальника Григорія Павловича Охріменка (очолював виробництво у 1969-1986 роках.), механіка Андрія Васильовича Ревуна (працював у 1974-2006 р.р.) та головного механіка лісгоспу Анатолія Олексійовича Тарабукіна.

Слід додати, що за Прилуцьким держлісгоспом закріпилася слава «кузні» керівних кадрів лісової галузі Чернігівщини. Понад 20 років очолював обласне управління лісового та мисливського господарства заслужений лісівник Української РСР Іван Степанович Іжевський, який у 50-60-і роки був директором лісгоспу на Прилуччині.

І Віктор Петрович Чигринець, який нині працює начальником Сумського ОУЛМГ, у 80-і роки керував колективом прилуцьких лісівників.

Валерій Григорович Лозицький свою трудову діяльність теж розпочинав у Ічнянському деревообробному цеху, який згодом і очолив, був головним інженером облуправління та заступником Голови Держлісагентства України, в останні роки працював начальником Чернігівського ОУЛМГ.

Доглянути, примножити і зберегти зелені масиви Сіверського лісостепу для прийдешніх поколінь навчають прилуцькі лісівники-ветерани молоде поповнення колективу.