Андрій Дудко: «Не втрачаю надії, що держава змінить своє ставлення до лісгоспів»
У серпні минулого року на посаду директора ДП “Семенівський лісгосп» був призначений Андрій Дудко. Як працюється новому очільнику одного з бюджетоутворюючих для району підприємств – у нашому інтерв’ю.
– Андрію Федоровичу, кілька слів про себе і професійне зростання від помічника лісничого до директора лісгоспу.
– П’ятнадцять років тому закінчив Національний аграрний університет за спеціальністю «Лісове господарство». Кваліфікація – інженер лісового господарства. Пройшов, так би мовити, усі щаблі професійного загартування: помічник лісничого, районний мисливствознавець, інженер лісового господарства, з лісокористування, з охорони і захисту лісу державного підприємства «Ніжинське лісове господарство». Був і головним спеціалістом відділу лісового господарства обласного управління. До призначення на нинішню посаду працював головним лісничим Семенівського лісгоспу.
– Що скажете про структуру підприємства, колектив?
– У підпорядкуванні Семенівського лісгоспу Блешнянське, Костобобрівське, Машівське, Орликівське, Радомське, Семенівське лісництва, а також нижній склад, автотранспортний цех та цех переробки деревини. Опікуємось лісами загальною площею 31808,6 гектара. На жаль, через надто високу вартість перевезень лісопродукції залізничним транспортом нижній склад нині майже простоює. Тільки іноді переробляємо там дуб та березу. Але обійшлись без скорочень робітників. У загальній структурі підприємства зараз 230 працівників. Середня заробітна плата – 10400 гривень.
– Яким видався минулий рік для лісгоспу, які проблеми довелося вирішувати, які труднощі долати?
– Минулий рік видався дуже складним, бо більшість деревообробних виробництв в Україні зорієнтовані на експорт, а пандемія внесла негативні корективи і експортні операції довелося майже припинити. Мені відомо, що чимало лісгоспів у країні звільняли працівників або відправляли їх у неоплачувані відпустки. Ми ж зберегли всі робочі місця і пережили цей складний період. А з третього кварталу працюємо стабільно, виплачуємо без затримок заробітну плату, сплачуємо платежі до бюджетів усіх рівнів.
– А як працюється колективу в умовах економічної кризи в державі? Адже багато хто думає, що державні лісгоспи й досі утримує держава.
– Це далеко не так. Востаннє допомогу від держави, якщо не помиляюсь, одержали аж у 2007 році. До того ж, сума була незначна і мала чітке спрямування: створення і догляд за новими лісами на деградованих сільськогосподарських землях. Нині ж функціонуємо повністю як ринкова одиниця: що виручимо від реалізації продукції, тим і розпоряджаємось. Єдине, чим відрізняємось від звичайного комерційного підприємства – це те, що власником лісгоспів таки є держава, яка у вигляді дивідендів отримує 90 відсотків від їхнього чистого прибутку. Звичайно, важко розвиватися, модернізувати виробництво, коли в розпорядженні лісгоспу залишається незначний фінансовий ресурс. Отже виживаємо за рахунок створеної раніше міцної матеріально-технічної бази. Вона й допомагає поки що триматися на плаву. А тими фінансовими ресурсами, які у нас залишаються, намагаємося розпорядитися розумно, вкладаючи кошти і на розвиток підприємства, і на покращення матеріально-технічної бази, соціального захисту працівників.
– Як нині визначаються площі, де відбуватимуться рубки деревини?
– Лісогосподарська діяльність для кожного лісгоспу чітко визначається відповідним проектом лісовпорядкування Він розробляється спеціалізованим державним проектним підприємством на десять років. Останній проект був розроблений ще в 2011 році, тобто в наступному році строк його дії закінчується. Доведеться розробляти новий. А загалом проект лісовпорядкування регламентує рубки головного користування і, відповідно, відновлення лісу на цих територіях. Санітарні ж рубки відбуваються за потребою – після пожеж або там, де ліс пошкоджений шкідниками чи хворобами. В 2011 – 2015 роках, наприклад, довелось вирубати повністю ялинові ділянки, бо дерева почали всихати від нестачі вологи в ґрунті. На наших бідних піщаних землях найкраще ростуть сосна та береза. Є, звичайно, невеликі ділянки, де ґрунти багатші на поживні речовини. Там у нас дуб та осика. Але таких ділянок мало. У кожному нашому лісництві на спеціалізованих ділянках вирощуємо посадковий матеріал, яким і засаджуємо ділянки після рубок.
– Проблема з кадрами є на підприємстві?
– Якщо розглядати ситуацію із забезпечення працівниками Семенівського лісництва, автотранспортного цеху, цеху переробки деревини, то тут кадрової проблеми немає. Тільки окремим лісництвам на територіях сільських населених пунктів працівники потрібні. Особливо з лісогосподарською освітою. Але, на жаль, на Семенівщину молодих спеціалістів з відповідною освітою, як кажуть, і калачем не заманиш. Отож орієнтуємось на місцеву молодь, зокрема, на вихованців учнівського лісництва, котрі довели свою вірність нашій професії.
– А чому адмінбудівля Блешнянського лісництва розташована в райцентрі?
– Раніше населення Блешні нараховувало дві сотні жителів, але з часом люди поступово переїжджали до нашого міста. Дійшло до того, що доводилося працівників лісництва із Семенівки возити в Блешню на роботу. Отож і збудували адмінбудівлю лісництва на околиці міста. Звісно, територію біля садиби лісництв потрібно розширити.
– Скільки деревини переробляється безпосередньо в лісгоспі, яку продукцію пропонуєте ринку?
– Від загального обсягу заготовленої власними силами деревини переробляємо тільки 20–25 відсотків. Найпростіше торгувати «кругляком». Але ж необхідно зберігати і власні потужності з переробки, бо це робочі місця. Виготовляємо суху дошку та шалівку, вагонку, дверну лиштву. Та зараз попит на них незначний. Їх витіснили з ринку полімерні матеріали і металопластикові вікна. Зберігся попит на пиломатеріали з деревини низької якості: розпилюємо навіть сухостій, який раніше йшов на дрова для населення та щепу для плитних комбінатів. Цим і завантажені наші переробні потужності.
– Чи надає лісгосп автотранспортні послуги з доставки лісопродукції замовникам?
– Так, у нас є така послуга. На жаль, вона рідко затребувана. По-перше, тому, що у нас здебільшого потужна спеціалізована техніка. А, по-друге, витрати на транспортування такою технікою лісопродукції до споживача впливає на кінцеву її вартість. Отож найчастіше замовник забирає продукцію власним або найнятим на стороні автотранспортом.
– У чому, на вашу думку, полягатиме розвиток підприємства?
– Звісно, хотілося б ефективно модернізувати виробництво. А для цього закуповувати нову, більш продуктивну техніку. Та реалії, на жаль, не дозволяють. Бо, нагадаю, 90 відсотків прибутку віддаємо державі як власнику підприємства. Але сподіваюсь, що держава таки змінить своє ставлення до лісгоспів і ми зможемо покращити свій матеріально-технічний стан. Зелений скарб держави потрібно примножувати, а не полишати напризволяще.
Розмову вів Сергій ВИСОЦЬКИЙ
