Головний лісничий ДП «Городнянське лісове господарство», випускник ННІ лісового і садово-паркового господарства Максим Левкович: «Ростити ліс – любити Україну»

– Добрий день, розкажіть будь ласка про себе.

– Левкович Максим Миколайович, народився 1986 року у місті Городня Чернігівської області. Це маленьке містечко, що розташоване на Півночі України у Поліському регіоні, оточене сосновим лісом та неширокими стрімкими річками, озерами.

– Чому обрали професію лісівника і звідки виникло таке бажання?

– У дитинстві тато мене часто брав із собою на риболовлю, полювання та у ліс збирати гриби. Тато, Микола Іванович, працював спочатку водієм у Городнянському лісгоспі, а згодом і дотепер працює майстром лісу Городнянського лісництва. Перебуваючи у лісі, із зацікавленістю та захопленням ставився до різних природних явищ та процесів, які відбуваються у ньому. Тому вже з дитинства мріяв працювати у лісі, хоча ще не зовсім розумів цю професію.

– Якими були роки Вашого навчання? Що найбільше запам’яталося?

– Після закінчення одинадцяти класів батьки радили вступити на навчання до школи міліції, або вивчитися на вчителя фізичної культури. Такий шлях обирало багато моїх друзів та знайомих, але вийшло, як вийшло. Складаючи вступні іспити у школі міліції, я не здав екзамен з української мови. Тому я поїхав до сусіднього міста Щорс і вступив на навчання до професійно-технічного училища №7 на спеціальність «лісник, єгер, вальник лісу». Роки навчання у ПТУ минали швидко, але саме тут я отримав перше професійне бачення лісової справи. Предмети лісогосподарського напряму викладав Бага Микола Іванович, який навчив мене не тільки лісівництва, лісової таксації, а й чесного, добросовісного та порядного ставлення до своєї справи. З Миколою Івановичем я часто спілкуюся й отримую від нього професійні та життєві поради.

Після закінчення Щорського ПТУ у 2005 році, вступив на навчання до ННІ лісового і садово-паркового господарства Національного аграрного університету (нині НУБіП України). Роки навчання в університеті були «золотими», про які завжди приємно згадувати, розповідати та які ще раз хотілось би пережити. Згадується гуртожиток №1 – «копейка», перша навчальна практика з геодезії, коли, йдучи з польових робіт у гуртожиток, ми затримувалися на лісових галявинах, щоб поїсти малини, а також навчальна практика з механізації, коли за порушення дисципліни Олег Андрійович Грушанський змушував вчити усі точки змащування старого причіпного грейдера та багато іншого, про що збереглися лише приємні, теплі спогади.

Я завжди з гордістю розповідаю про викладачів ННІ лісового і садово-паркового господарства – проф. Маурера Віктора Мельхіоровича, з яким спільно проводили досліди по вирощуванню різних видів тополь, проф. Строчинського Анатолія Адольфовича, який на іспиті поставив мені відмінну оцінку, Святецького, Калініченка, Цилюрика, Бабіча та інших викладачів, які проводили заняття на високому професійному рівні, тому повторюю ще раз, що з гордістю хочеться розповідати про тих, хто тебе навчав.

– Як Ви оцінюєте рівень професійної підготовки у випускників ННІ лісового і садово-паркового господарства?

– Про рівень професійної підготовки випускників ННІ ЛіСПГ можу сказати одне: хто хотів вчитися, той, без сумніву, отримав свої знання. Посади, які займають мої друзі, вказують на їх відповідну професійність. Так, Римаренко Юрій – завідувач кафедри нової техніки, передової технології, комплексного ведення лісового господарства та охорони праці Укрцентркадриліс, Кузь Максим, Волощук Олександр, Бабій Богдан – головні інженери держлісгоспів, Котляревський Олексій, Лобачевський Борис, Дідус Григорій – лісничі.

– На яких посадах працювали і працюєте зараз після закінчення училища, університету?

– У лісовій галузі працюю з 2009 року, спочатку на посаді помічника лісничого Городнянського лісництва, а згодом на посаді лісничого Староруднянського лісництва та з 2020 року і до тепер – головний лісничий ДП «Городнянське лісове господарство».

– Що переживає лісова галузь сьогодні та як Ви оцінюєте її реформування?

– Розпочато реорганізацію підприємств, у роботу галузі активно впроваджуються цифрові технології, успішно виконується президентська програма «Зелена країна»… і, що важливо, змінюється ставлення суспільства до лісівників. По-перше – це об’єднання підприємств. Цілі та задуми у реформи благородні, але на шляху до їх реалізації підприємства стикаються з великою кількістю проблем. Недосконалий механізм приєднання одного лісгоспу до іншого. Основне питання – це передача земельних ділянок, адже тільки після передачі права постійного користування можна відновити повноцінну роботу об’єднаного (реорганізованого) підприємства. Зараз майже всі лісові господарства працюють без сировинного ресурсу приєднаного підприємства. Взагалі реформи потрібні, але чи будуть вони ефективні – покаже час. Впровадження цифрових технологій є гарною справою, суспільство повинно все знати про ліси, пожежі, рубки та інші лісогосподарські заходи, але чи не занадто у публічний доступ виставляти польові перелікові відомості вибіркових санітарних рубок? Взагалі, ми чомусь часто хочемо бути схожими на країни Європи, забуваючи про свій власний досвід та нехтуючи ним.

– Чи проводите роботу з громадськістю?

– Так, робота з громадськістю – це один з пріоритетних та відповідальних напрямків на сьогодні. Уже зі шкільної парти потрібно вкладати у голови маленьким любителям природи, що таке ліс, як він росте, хто в ньому живе та чому потрібно його оберігати. Тому у ДП «Городнянське лісове господарство» працює два шкільних лісництва, де навчається 27 учнів. Робота підприємства висвітлюється у засобах масової інформації (місцевій газеті, телебаченні, інтернеті).

– Яке значення має професія лісівника для нашої країни?

– Ліс – це живий скарб нашої планети. Зайве нагадувати значення, яке відіграє лісове господарство для економіки держави, який величезний позитивний природний і екологічний вплив має на навколишнє середовище. Ліс – це душа нашої планети. Його раціональне і розумне використання дарує людям тепло і затишок, а безконтрольне вирубування лісів несе у собі значні проблеми, які торкаються усіх людей. Тому ростити ліс – означає любити свою країну та планету, на якій ми живемо. Люди, які професійно стоять на сторожі гармонії і порядку у лісі, справедливо заслуговують глибокої поваги та високого авторитету.

– Що б Ви побажали викладачам, студентам, своїм майбутнім колегам?

– Хочеться побажати міцного здоров’я, щастя, благополуччя, злагоди та достатку. Нехай шелест зелених гаїв приносить наснагу та додає сил для реалізації добрих та корисних справ, а натхнення і плідна праця надалі будуть запорукою збереження та примноження лісів.

Розмову провів Вячеслав Левченко, доцент кафедри лісівництва ННІ лісового і садово-паркового господарства, НУБіП України, https://nubip.edu.ua/node/104700