Історія і сьогодення трудової звитяги

На привіллі всіх сіверських лісів чи не найщедріше природа наділила своїм зеленим скарбом Корюківське лісове господарство. І тому в дужому багатоголоссі своєрідної лісової пісні Придесення голос корюківських лісів вирізняється чарівною красою і нев’янучою силою.

Лине той голос із глибини сивих століть, та до нього дослухаються і нинішні покоління лісівників, бо й сьогоднішні їхні здобутки невіддільні як від історії Чернігівщини, так і від трудової доблесті тих своїх попередників, котрі плекали корюківську лісову ниву і в сиву давнину, і в далекі довоєнні та повоєнні роки минулого століття, і в бурхливі непрості десятиріччя Незалежності, чверть століття якої працівники держлісгоспу нещодавно відзначали разом із усіма жителями області та України.

Так, невпинно плине ріка часу.

А історія лісопереробних промислів на Корюківщині сягає аж 17 століття. Саме тоді тут почали з’являтися так звані буди – невеликі підприємства, що виробляли переважно деревне вугілля для потреб тодішніх ремісників і місцевого населення. Коли ці потреби зійшли нанівець, на місці буд з’явилися села, які зберегли в своїх назвах це стародавнє означення первісної переробки: Буда Товстолісова, Буда Романовська, Журавлева Буда, Нова Буда…

А через два століття потому корюківські ліси віддавали вже свою енергію трьом лісопильним заводам. Найбільший із них був у Корюківці і належав товариству цукроварень, заводи у Богданівці та Буді Романовській належали купцям Есманському та Журбіну. Ліси по-хижацьки вирізалися, причому значна частина деревини використовувалася виключно на паливо. Особливо вирубувалися ліси біля цукрозаводів, які належали приватним власникам. У зв’язку з цим Сосницьке повітове земство навіть зверталося з проханням до губернського земства, щоб те заборонило товариству цукроварень нищити добру деревину на дрова…

Мало що змінилося для корюківських лісів і після революції 1917 року – у 1920 році в Корюківці запрацював лісопильний завод, який діяв на повну потужність, видаючи на потребу зруйнованих громадянською війною тодішніх соціальної, промислової і сільськогосподарської інфраструктур десятки тисяч кубометрів доброякісної деревини.

Однак і такі темпи вже не могли задовольняти оголошений тодішнім урядом курс на індустріалізацію народного господарства, і в 1930 році утворився Корюківський ліспромгосп, до складу якого, крім лісопильного заводу та вантажного пункту, увійшли Корюківська, Комсомольська, Радомська, Тихоновицька лісові дільниці. Загальна кількість працівників ліспромгоспу стала нараховувати 412 осіб, котрих на ударну працю мобілізовувала навіть своя газета «Лісовий фронт».

Станом на 1932 рік державні ліси Корюківського району займали 36879 гектарів, або 22,4 відсотка загальної площі лісів, решту займали колгоспні – 11030 гектарів, або 7 відсотків, а також ліси місцевого підпорядкування.

Так, у ті далекі роки обов’язки лісівників розглядалися виключно з позицій командно-адміністративної системи, коли кожен повинен був усвідомлювати себе бійцем трудового фронту, тому спущені згори планові показники ставали для кожного лісівника наступом на лісовому фронті.

Та корюківські лісівники з честю вистояли на трудовій вахті тих грізних років, щоб передати наступникам збережене ними навіть всупереч винищувальній для лісу політиці. Щоб повноцінно реалізувати таке непросте завдання, потрібними стали вже не лише заготівля та переробка лісу, але і його планомірне відновлення. Отож, лісопромислове господарство мало поступитися більш ощадливій для лісу структурі, яка й посилила в лісокористуванні функції лісовідновлення. Так на базі колишнього Корюківського ліспромгоспу у 1936 році з’явилося Корюківське лісове господарство – лісгосп, від утворення якого і веде свій біографічний відлік нинішнє державне підприємство «Корюківське лісове і мисливське господарство».

Уже в 1938 році в лісгоспі було проведене лісовпорядкування, а в наступному 1939 – ревізія лісовпорядкування, яка визначила площу лісового масиву господарства в 45820 гектарів, а також масиви його лісництв. За тодішнім Перелюбським лісництвом закріпили майже 6 тисяч гектарів, за Тихоновицьким – 5730 гектарів, за Радомським – 5,3 тис. га, за Андрониківським –4293 гектари, за Корюківським – 5900, Брецьким – 4768 гектарів, Рейментарівським –5528 і за Холминським –8370 гектарів.

Життєтворчу енергію подальшого становлення лісгоспу перервала війна. Корюківський ліс, як справжній патріот, розділяв із лісівниками, з жителями району і Корюківки трагічну долю захисника рідної землі і народного месника. Він прийняв під свої зелені шати десятки партизанських загонів і велике партизанське з’єднання. Він горів разом із лісовими селами і хуторами. Його нищили окупанти разом із його лісництвами, його розстрілювали і катували так само жорстоко, як і колишніх працівників лісгоспу і лісництв, більшість із котрих або була на фронті, або пішла в підпілля.

Корюківські, холминські, єлінські, щорські ліси здобули горду назву партизанського Лісограду, та не скорилися ворогові. А сама Корюківка за нескореність разом із сотнями своїх жителів і навколишніх сіл розділила мученицьку долю білоруської Хатині, французького Орадура, чеського Лідіце та інших європейських символів непокори фашизму.

Але так само невідворотно, як приходить до лісу весна, так прийшла до нього і вистраждана перемога. Починається нова сторінка літопису Корюківського лісового господарства, в яку вкарбовано нелегкі роки післявоєнного відродження, пов’язаного з іменами лісівників, які для працівників держлісгоспу сьогодні стали справді легендарними. І світлу та вдячну пам’ять про тих лісівників, хто прийняв на свої плечі повоєнну розруху не лише самого лісового господарства, а й усієї держави, області молоді покоління лісівників уже незалежної України зберігають у своїх серцях. Бо то були люди особливого гарту, котрі, як ото в пісні співалося, раніше думали про Вітчизну, а вже потім – про себе. Ті люди, до речі, поклали початок і цілим лісівничим династіям, в яких виросли і загартувалися десятки досвідчених організаторів лісового господарювання – директори держпідприємств, лісничі, керівники і провідні спеціалісти структурних підрозділів галузі.

Надважка повоєнна доля Корюківського лісгоспу була, можна сказати, просякнута рясним потом жінок, підлітків, демобілізованих воїнів напівголодними трудовими буднями, коли в дощ і сніг майже голими руками працівники лісгоспу мусили будь-що виконати державне замовлення лісозаготівель, відвантажуючи десятки й десятки тисяч кубометрів лісу на потреби народного господарства.

У тій славній когорті повоєнних лісівників виділяються імена Данила Івановича Горового, кавалера бойових орденів Червоного Прапора, Кутузова ІІІ ст., Богдана Хмельницького ІІІ ст., Олександра Невського, Вітчизняної війни І і ІІ ст., Червоної Зірки і Ордена Слави ІІІ ст. Почав лісничим Тихоновицького лісництва, а з 1945 по 1953 рік був директором Корюківського лісгоспу.

Не менш яскравою у післявоєнний період була і постать наступника Горового, Гліба Володимировича Берези, який очолював лісгосп з 1953 по 1960 рік, до реформування лісгоспу в лісгоспзаг, який він теж очолював до 1975 року. Нагороджений бойовими орденами Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, орденом Червоної Зірки і вісьмома медалями, він за трудову доблесть у лісівничій галузі у 1974 році був відзначений орденом Жовтневої революції.

Постать колишнього головного лісничого Корюківського лісгоспу Миколи Олександровича Мірошника в історії лісгоспу характерна тим, що саме Микола Олександрович почав родовід цілої лісівничої династії. Прибувши ще в травні 1944 року в село Козилівка Корюківського району як керівник заготівельного пункту тресту «Донбасшахтоліс», він ще в ті далекі роки поряд із заготівлею деревини на потреби відродження шахт Донбасу почав і лісовідновлювальні роботи. А з 1953 року він протягом трьох десятиріч працював головним лісничим Корюківського лісгоспу, здобувши на цій посаді почесне звання заслуженого працівника лісового господарства України і передавши лісову естафету своєму синові Олександру, який у 1988 році став також головним лісничим Корюківського лісгоспу.

Це під керівництвом вже Олександра Миколайовича Мірошника створено понад 1000 гектарів нових лісів, закладено великі розсадники, збудовані теплиці для вирощування посадкового матеріалу у лісництвах. Родинну справу ось уже 15 років продовжує і донька Олена Олександрівна на посаді бухгалтера лісгоспу. Тож загальний родинний трудовий стаж лісівників Мірошників у Корюківському лісгоспі сягає ледь не століття.

У сімдесяті роки в лісгоспі назріла потреба відкриття власного плодоконсервного цеху. Уже в квітні 1975 року цей цех лісгоспу запропонував широкому колу покупців 32 тонни березового соку, а за неповну п’ятирічку асортимент продукції цеху розширився до 21 найменування і зрівнявся за асортиментом з Корюківським заводом продтоварів. За рік цех лісгоспу виробляв 180-200 тонн маринованих грибів, 180 тонн березового соку, 100 тонн – яблучного, 140 тонн напою з груші-дички, 30 тонн напою з шипшини, а також солянку грибну, соус томатний, консервовані помідори, огірки, мед штучний, перетерті горобину, чорниці, смородину.

За вісім десятків років через горнило керівництва лісгоспом пройшло немало досвідчених професіоналів, і кожний вніс до здобутків лісгоспу щось своє, особливе і притаманне саме йому.

Серед колишніх директорів держлісгоспу, крім тих, хто очолював його в перші повоєнні десятиріччя, – Микола Іванович Кириченко, який працював директором з 1975 року. Його заслуга перед лісівниками – технічне пере­оснащення господарства, коли було перекладено на плечі машин і механізмів найбільш трудомісткі роботи.

Миколу Івановича на посаді директора змінив Михайло Петрович Біжовець, котрий очолював лісгосп з 1992 по 1998 рік. Він успішно продовжив справу свого попередника з оновлення машинно-тракторного парку. Завдяки йо­го діяльності значно оновилися або й побудувалися нові об’єкти соціальної інфраструктури як в лісгоспі, так і в лісництвах. За його керівництва були побудовані садиби Брецького, Корюківського і Тихоновицького лісництв, заасфальтовані їх території. Було також побудовано допоміжний лісопильний цех, котельню для обігріву цеху переробки деревини, замінені котли на пічному паливі на дров’яні в центральній котельні, проведено газопровід до більшості будинків у Корюківці, в яких проживають лісівники, побудовано двохкілометрове каналізаційне відведення, водогін, нову свердловину.

В колективі провели реконструкцію нижнього складу, в результаті якої залізничну і підкранову колії козлових кранів перевели на залізобетонні шпали, побудували залізні естакади з колодотягачами, ввели в дію розкряжувальну автоматичну лінію, для звальщиків лісу поміняли старі бензопили «Урал» на сучасні «Хускварна». Вся навісна техніка, автомобілі для перевезення людей, запчастини, будматеріали стали розміщувати в реконструйованих боксах або в п’яти встановлених металевих ангарах. За кошти лісгоспу в ті роки були переобладнані гуртожитки для працівників, зведено нові житлові будинки, за рахунок чого лісівники отримали понад 20 квартир. Лісгосп, очолюваний Біжовцем, відіграв основну роль у відкритті Щорського лісового коледжу. Для підвищення оперативності управління і охорони лісу на всі пожежні і службові автомобілі головних спеціалістів і лісничих встановлено рації. У ті ж роки паркетний цех почав випускати художній паркет зі штучно мореного дуба, паркет штучний і облицювальну дощечку. Лісгосп успішно вийшов на міжнародний ринок.

Михайла Петровича Біжовця на посаді директора змінив у 1998 році Юрій Миколайович Мотрич, уродженець Рейментарівки. Він з ранніх літ був залюблений у рідні ліси. Син майстра лісництва, він також для життя обрав лісову стежину.

Клопітне господарство Корюківського лісгоспу після Ю. М. Мотрича прийняв досвідчений фахівець лісової справи Петро Петрович Погребняк – також представник лісової династії: його батько довгий час очо­лював Корюківське лісництво. За 15 років свого керівництва лісгоспом, аж до його 80-річчя, Петро Петрович вивів державне підприємство на передові позиції в лісівничій галузі області. І сьогодні Корюківський лісгосп — одне з найпотужніших багатопрофільних підприємств лісового господарства, знане не лише в області, а й далеко за її межами.

З висоти вісімдесятиріччя з дня іменин лісгоспу особливо помітним виглядає трудовий і організаторський внесок лісничих до загальних досягнень колективу. Варто наголосити, що гарт лісництв пройшли всі провідні спеціалісти і керівники галузі як в масштабах області, так і держави в цілому. І не даремно серед лісівників різних спеціальностей і статусів побутує думка, що той, хто не був лісничим, той не розпізнав як слід, «почому хліб і сіль почім» у лісівничій галузі.

А розпочати розповідь про керівників лісництв Корюківського лісгоспу, очевидно, слід від того, хто обіймає в ньому посаду головного лісничого, – від Віталія Анатолійовича Скоробагатого. Саме завдяки його організаторському хисту всі лісництва лісгоспу діють як годинниковий механізм – чітко і злагоджено. Бо й він до нинішньої своєї посади пройшов горнило лісничого Андрониківського лісництва.

Добру і вдячну пам’ять працівників лісгоспу і лісництв, вагомі трудові здобутки залишили по собі колишній лісничий Корюківського лісництва Микола Гнатович Козловський, що згодом виріс до директора одного з лісгоспів області, здобув почесне звання заслуженого працівника лісового господарства України. Через Корюківське лісництво до відзначення нагрудним знаком «Відмінник лісового господарства України» пройшов і Олександр Анатолійович Вербицький.

Висококваліфікованим спеціалістом, принциповим керівником, енергійним організатором зарекомендував себе в лісгоспі і лісничий Тихоновицького лісництва Олександр Павлович Сидоренко, який вивів лісництво на передові позиції, здобув заслужене визнання колег. За сумлінну працю теж відзначений почесним званням заслуженого працівника лісового господарства України.

Характерно, що досвід лісничих останніх десятиріч «виростав» з досвіду лісничих старшого, ветеранського покоління, вірних своїй справі колишніх працівників лісгоспу. Таких, наприклад, як Микола Петрович Ковтун, який очолював Єлінське лісництво у шістдесяті роки минулого століття. До ветеранської когорти лісничих належить і Микола Миколайович Тосенко, котрий очолив Брецьке лісництво в далекий уже 1968 рік, а через 20 років пережив другий «призов» на лісництво – ставши лісничим Андрониківського лісництва.

До славної когорти лісничих належить і колишній лісничий Ново-Боровицького лісництва Михайло Климентійович Аніщенко, який також двічі пережив «призов» на лісництво – в 1995 році і в 2011-ому і згодом передав лісництво синові Сергію, котрий через деякий час став головним лісничим ДП «Корюківське лісове господарство», а нині очолює ДП «Городнянське лісове господарство». Сам Михайло Климентійович працює помічником лісничого і сердечно опікується Ново-Боровицьким учнівським лісництвом, готуючи молоду зміну для рідного лісгоспу.

Добру пам’ять залишив по собі і колишній лісничий Щорського лісництва Микола Володимирович Костирко, який очолював колектив щорських лісівників з 1966 по 1990 рік.

Біля згаданих керівників лісництв, як підлісок довкола соснового бору, підростала молода зміна лісничих, яка переймала кращий досвід, професійне сумління і невтомну енергію у лісничих старших поколінь.

Нині лісовий фонд Корюківського держлісгоспу складає 39,9 тисячі гектарів, на яких господарюють лісівники семи лісництв – Єлінського, Ново-Боровицького, Брецького, Корюківського, Щорського, Тихоновицького і Андрониківського, що розташовані в п’яти адміністративних районах – Корюківському, Щорському, Городнянському, Сосницькому і Менському. Корюківський лісгосп – «найзеленіший» в області, бо має найвищий показник лісистості. Значно більше половини лісового фонду – це рукотворні ліси, що піднялися на вирубках і непридатних для сільськогосподарського виробництва землях, а також на землях колишніх колгоспів і радгоспів, які не використовуються за призначенням.

Рукотворність лісу – це передусім свідчення того, що в усі вісім десятиріч на підприємстві приділялася постійна і неослабна увага лісовідновленню. Нині щороку на місці зрубаних достиглих лісів висаджується близько 280 гектарів нових культур. Це, в свою чергу, зобов’язує корюківських лісівників, а особливо працівників лісокультурницьких структур, предметно і на наукових засадах займатися насінництвом і розсадницькою діяльністю. Виходячи з цього, лісгосп налагодив ділові стосунки з Київською лісовою науково-дослідною станцією ще в 1997 році. Ініціатива лісгоспу щодо закладки лісонасіннєвої плантації була підтримана вченими. Ідею закладення клоново-насіннєвої плантації кореневою системою з втіленням цієї ідеї в практику лісовідновлення погодився і тодішній директор держлісгоспу П.П Погребняк. Вона була успішно апробована в Андрониківському лісництві. Дружба лісівників-практиків з наукою приносить щедрі плоди.

Базу лісового насінництва переведено на селекційну основу із закладенням лісових культур посівним і посадковим матеріалом покращених генетичних можливостей. Постійно вдосконалюються також агротехніка і технологія лісокультурних робіт, поширюється реконструкція малоцінних і низькоповнотних насаджень. Можна сказати, що увесь арсенал ефективного лісовідновлення перебуває в дбайливих руках провідного інженера, заслуженого лісівника України Людмили Іванівни Ступаченко і її молодшої колеги, інженера з лісовідновлення Ірини Вацеби та Петра Устименка, інженера з охорони та захисту лісу.

Серед лісівників усіх поколінь держпідприємства часто згадують народну мудрість про те, що ліс собою славиться, але людьми ставиться. Нині у лісгоспі створено і успішно діє шість структурних підрозділів, очолюваних висококласними спеціалістами лісової справи, умілими інженерами, енергійними технологами, обізнаними економістами. На клопітній посаді головного механіка працює Ігор Іванович Мних, який у 1991 році закінчив Українську сільськогосподарську академію за фахом інженера-механіка. Він у лісгоспі пройшов шлях від лісника обходу у Брецькому лісництві, механіка нижнього складу і ось вже три роки очолює ритмічну службу всіх механізованих процесів підприємства. Цей керівник виріс безпосередньо в трудовому колективі лісгоспу і з вдячністю тепер згадує своїх попередників С.В. Милейка та В.В Ічанського, котрий очолював одну з головних структур підприємства 28 років. У службі головного механіка працює і головний енергетик Олександр Анатолійович Царенко, котрого поважають в колективі за його енергійність і доброзичливість.

На восьмому десятку років існування лісгоспу найважливішими службами його успішної діяльності стали ті структури, в яких ведеться облік, економічний розрахунок і планування. Головним бухгалтером лісгоспу працює Сергій Анатолійович Бабко. Це керівник, який уміє згуртувати колектив, створити в ньому сприятливий мікроклімат, щоб принципово і вимогливо ставитися до реальних здобутків підприємства в аспекті фінансування виробничих і соціальних процесів, які в ньому відбуваються.

Організацією та удосконаленням економічної діяльності держлісгоспу, спрямованої на підвищення ефективності і рентабельності виробництва, якості продукції, зниження її собівартості займається плановий відділ, очолюваний Розою Володимирівною Матвієнко.

Починаючи з 1994 року, в держлісгоспі наполегливо займалися комп’ютеризацією, яку енергійно впроваджував Олександр Олексійович Федько. Це дозволило автоматизувати ведення документації державного обліку лісів. Власними силами розроблена комп’ютерна програма для проведення матеріально-грошової оцінки тих чи інших виробничих процесів, що дозволило значно скоротити час на обробку матеріалів з відведення лісосік і ефективного ведення лісозаготівель.

Важливим структурним підрозділом лісгоспу з часу його встановлення був і є нижній склад підприємства, розташований на території Брецького лісництва. Очолює колектив нижнього складу Сергій Олександрович Тосенко. Тільки за минулий рік вантажообіг деревини тут склав 71,7 тисячі кубометрів, а залізничним транспортом відвантажено її 548 одиницями рухомого складу. На цех переробки відправлено 18,2 тисячі кубічних метрів. Значні обсяги діяльності цього структурного підрозділу дозволило йому торік реалізувати товарної продукції на суму понад 37 мільйонів гривень.

Загалом лісопереробка в лісгоспі сягнула значної висоти, бо в ній трудові колективи сміливо впроваджують новітні технології і найсучасніше обладнання, що дозволяє виготовляти якісну продукцію, яка має великий попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

У зв’язку з інтенсифікацією лісового господарювання на лісовідновлювальному, лісоохоронному і деревообробному напрямках особливої ваги набуває чітка робота всіх механізмів, транспорту, обладнання, енергетичного забезпечення… І в тому, що вони діють безвідмовно, та ще й ощадливо, немала заслуга головного інженера лісгоспу Анатолія Петровича Макаренка. Особливої уваги заслуговує ремонтно-транспортний цех, очолюваний Петром Петровичем Милейком.

Без перебільшення гордістю держлісгоспу на сьогодні є його природно-заповідний фонд, який займає 3523 гектари лісового масиву з особливим режимом лісогосподарювання на ньому. Насадження тут утримують у бездоганному стані, особливо піклуючись про заповідну еліту – багатовікові дуби-довгожителі.

Створення унікального генофонду рослинного і тваринного світу Полісся – це як заповіт нинішнього покоління корюківських лісівників тим прийдешнім поколінням, які зустрічатимуть не вісімдесятилітній, а вже сторічний ювілей держлісгоспу!

Це підтверджують конкретні справи лісівників, звершувані на всіх ділянках лісогосподарського конвеєра – від заготівлі до нижнього складу і технічних ліній лісопереробних цехів. Таку надію підтверджують, зокрема, і трудівниці лісовідновлювальних дільниць – теплиць, розсадників, шкілок і т.д., де кожна насінина і кожний пагін також живе надією на щасливе майбуття корюківського лісу.

І всі досягнення і здобутки держлісгоспу як в минулі десятиріччя, так і на восьмому десятку – від людей. Від їхніх працьовитих рук і палких сердець, вірних лісовій справі. Як представників молодших поколінь, так і ветеранів. Назвемо ж їх, щоб віддати честь і шану в пам’ятні роковини вісімдесятиріччя. Це багаторічний начальник Чернігівського ОУЛМГ, нині голова обкому профспілки працівників лісового господарства Йосип Райчинець, нинішній головний інженер Чернігівського ОУЛМГ Олександр Кириченко, який пройшов школу професійного утвердження в Корюківському держлісгоспі, а також головний бухгалтер Варвара Василівна Жидкова, яка щедро віддавала свій хист і досвід рідному колективу, та багато інших.

Хвала ж рукам, що пахнуть лісом! Тим, що плекають ліс сьогодні, і тим, хто оберігав його життєдайну силу у роки минулі!

Ірина ВАЦЕБА,

ДП «Корюківське лісове господарство»