Вища лісівнича освіта в Україні: куди йдемо?

15 Травня 2019 admin Главная страница » Новини Просмотров: 771

За роки незалежності кількість університетів і коледжів, які отримали ліцензії на підготовку фахівців для лісової галузі, зросла в геометричній прогресії. А якість?

В умовах глобальних змін клімату, які може відчути пересічний громадянин у будь-якому куточку планети, об’єктом особливої уваги постає ліс. Адже тільки він з наземних екосистем вносить найбільшу частку у виконання таких екологічних функцій, а в ринковому середовищі — послуг, як генерування кисню, тривалого депонування вуглецю тощо. Щоденно спекулюють на темі лісу непрофесійні, некомпетентні псевдоекологи, політики, недобросовісні журналісти.

Чого тільки не наслухаєшся. Що ліс тотально вирубують і вивозять за кордон, навіть «дріва», як дозволяє собі називати дрова паливні або технологічні один вельми популярний народний депутат. Так, у лісовій галузі України вистачає проблем: немає національної лісової політики — конституції лісівників, яку ні парламент, ні поважні міністерства, у відання яких віддавали лісову галузь за роки незалежності, а це їх функціональний обов’язок, не спромоглися її опрацювати й ухвалити у вигляді закону; політичне підпорядкування галузі партіям і блокам залежно від того, хто створював провладну коаліцію, й на чолі галузі з’являлися ставленики некомпетентні, ще й злодійкуваті; брак державної підтримки, передовсім фінансової, бідних на лісові ресурси регіонів. Цей перелік можна продовжувати. Але мені як людині, пов’язаній із лісівничою освітою, хотілось би порушити саме цю тему.

Світова спільнота стурбована

Мабуть, не випадково оголошене ООН цьогорічне святкування Міжнародного дня лісу, яке відзначають у всьому світі традиційно 21 березня, відбувається під гаслом «Ліс і освіта». Світова спільнота стурбована цією проблемою. Адже в Європі, як свідчать підсумки 8-го з’їзду деканів факультетів і директорів лісогосподарських інститутів, який відбувся торік восени у Трансільванському університеті (місто Брашов, Румунія), де мені випала честь представляти Національний університет біоресурсів і природокористування України (Київ), стурбовано звучала сентенція про зменшення кількості лісівничих факультетів і кількості студентів у таких класичних для нас лісівничих країнах, як Німеччина.

А що ж Україна? Освітній ступінь бакалавра спеціальності 205 «Лісове господарство» дає змогу забезпечити працевлаштування фахівця з відповідним дипломом на багатьох посадах на лісогосподарських підприємствах — від майстра лісу до лісничого, інженера тощо. Він база для вищих освітніх ступенів — магістра, доктора філософії й доктора наук.

Тривалий час на освітньому ринку України здійснювали освітянські послуги з підготовки фахівців для лісової галузі лише два університети: Державний вищий навчальний заклад «Національний лісотехнічний університет України» (м. Львів) та Національний університет біоресурсів і природокористування України (м. Київ).

У яких куточках світу і сьогодні не зустрінеш їхніх випускників, а особливо у колишньому «єдиному і неділимому» — від країн Балтії до Сахаліну, від Молдови до Киргизстану. Тисячі лісівників, політичних і громадських діячів підготували ці виші. Тільки з НУБіП випускники були лісовими міністрами або прирівняними до них керівниками галузі в Україні (тричі), Польщі, Молдові, а моєму однокурсникові з Киргизстану вдалося з лісівничої посади піднятися на рівень міністра закордонних справ цієї країни. Це свідчить про те, що підготовка лісівників у цих вишах високопрофесійна.

Досить тиражувати економічних диверсантів

Але часи змінилися. За роки незалежності кількість університетів і коледжів, які отримали ліцензії на підготовку фахівців для лісової галузі за ОС бакалавр, зросла в геометричній прогресії. Їх нині 27 (25 університетів і два коледжі). З одного боку, це свідчить про привабливість та престиж лісової галузі, з іншого — брак чіткої державної політики щодо підготовки фахівців. Звісно, у ринкових умовах не можна університетам забороняти здійснювати освітянські послуги, якщо вони відповідають ліцензійним умовам. Але які ж ці умови?

Аналізуючи систему підготовки фахівців для лісової галузі у тепер уже численних університетах та коледжах і більшість із них відвідавши особисто, зауважу, що велику кількість факультетів (кафедр) з підготовки лісівничих спеціальностей, які створено в університетах останніми роками, не забезпечено необхідною кількістю викладачів вищої кваліфікації (кандидати і доктори наук) саме з наукових лісівничих спеціальностей (їх поки що, за старою класифікацією, тільки п’ять) 06.03.01 — лісові культури і фітомеліорація (біологічні та сільськогосподарські науки), 06.03.02 — лісовпорядкування та лісова таксація (сільськогосподарські науки), 06.03.03 — лісознавство і лісівництво (біологічні та сільськогосподарські науки). У деяких з них працює один — три кандидати наук (Чернігів, Ужгород, Житомир, Чернівці тощо). Чи можна порівнювати їх з НУБіП або НЛТУ, де за цими спеціальностями на постійній основі працюють по 20 докторів наук, 60—70 кандидатів, здійснюють підготовку наукових кадрів, функціонують спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій?

Бентежить, що у деяких містах здійснюють підготовку фахівців у кількох університетах: у Харкові — чотири, Житомирі та області — три, у кількох областях — по два. Більшість цих навчальних закладів мають слабку лабораторну базу, бракує навчально-наукових лісових господарств (на кшталт Боярської лісової дослідної станції НУБіП), що не сприяє високоякісній підготовці фахівців для лісової галузі.

Звісно, щоб видати випускникові диплом бакалавра, освітній заклад повинен пройти акредитацію спеціальності на відповідність освітянським стандартам. Поки що цю функцію здійснює МОН, хоч за законом, це не властива цьому міністерству функція. Її має здійснювати Національне агентство з оцінювання якості вищої освіти, друга каденція якого щойно розпочала роботу. Сподіватимемося на його об’єктиву роботу. Можливо, воно припинить підготовку економічних диверсантів для лісової галузі.

Рік у рік державне замовлення для лісової галузі за цим освітнім ступенем істотно зменшується на противагу зростаючій кількості вишів, які претендують на його виконання. Наприклад, для випускників загальноосвітніх шкіл, які вступають через систему ЗНО на денну форму навчання, останніми роками воно становить 200—220 осіб. Багато це чи мало? Звісно, з огляду на велику плинність кадрів це мало, і галузь уже відчуває нестачу лісівників у деяких областях. Якщо порівняти зі спеціальністю «Право», то держзамовлення для цієї категорії абітурієнтів на порядок вище.

Можна тільки уявити розподіл цієї кількості абітурієнтів, які претендують на навчання за державним замовленням (а саме воно йде за абітурієнтом у виш), у 27 навчальних закладах! Як свідчить статистика МОН, за підсумками прийому абітурієнтів у 2018 році в деяких вишах зголосилося навчатися лісової справи від 1 до 5 студентів. Про які науково-педагогічні колективи можна говорити з таким контингентом? Яка наука може бути в такому університеті?

То куди ж ідемо?

Петро ЛАКИДА,
доктор сільськогосподарських наук,
професор,
академік Лісівничої академії наук,
академік Міжнародної академії інформатизації,
заслужений діяч науки і техніки
України