Зелений скарб ніжинської землі
Для людини 80 літ — вік похилий, для лісу — вік повної зрілості, а для лісогосподарського підприємства — це пора змужніння і реалізації накопиченого за вісім десятків років безцінного досвіду і трудової звитяги всіх тих, хто вирощував, плекав і оберігав зелений скарб ніжинської землі — її ліс.
Саме він, вірний побратим, беззастережно завжди поділяв нелегку долю цієї землі, першим радів її здобуткам і першим розділяв смуток та негаразди, яких було немало за вісімдесят разом із нею пережитих літ.
Ніжинський ліс… Він був і є вірним товаришем і, разом із тим, турботливим батьком для всіх поколінь, що народилися, виросли і змужніли під його зеленими шатами, щедро віддаючи цим поколінням свої багатства, наділяючи людей надією і вірою в завтрашній день.
Бо саме він — його величність ліс — зосереджує в собі незбориму енергію життя, яку черпає корінням із земних глибин, щоб своїми зеленими верховіттями сягнути небесної висоти, де від віку до віку гуляють цілющі вітри Батьківщини.
Так, доля ніжинського лісу від десятиліття до десятиліття тугим перевеслом перев’язувалася з драматичною долею Вітчизни, з долями багатьох-багатьох українців-лісівників, котрі за всі вісім десятків років існування ніжинського лісового господарства завжди були і є від лісу на відстані власного серця.
І мова тут передусім про те, що ліси, як і люди, мають свою біографію, свою пам’ять, свої «дні народження».
Звичайно ж, день народження лісу — дата вельми символічна, бо зелений велет не може бути народженим в якийсь день чи рік і навіть десятиліття. Для лісу день народження — це, безумовно, кілька десятиріч, щоб з маленького сіянця, із тендітного зеленого пагону піднялося над землею міцне, високе і крислате дерево, яке із тисячами своїх, таких само «новонароджених», братів і почне свою біографію. А разом із нею і біографію того трудового колективу, з чиєї трудової звитяги ліс черпатиме свої силу, здоров’я та енергію подальшого майбутнього розвитку протягом багатьох-багатьох десятиліть і навіть століть.
Свій родовід державне підприємство «Ніжинське лісове господарство» веде з далекого-далекого 1936 року, коли наказом Головлісуправління Народного Комісаріату земель СРСР було організоване Ніжинське лісове господарство, яке тоді підпорядковувалося Київському управлінню охорони лісів. За Ніжинським лісгоспом закріплювалося 28817 гектарів лісонасаджень, якими опікувалося шість лісництв — Борзнянське, Комарівське, Вертіївське, Козарське, Коляжинське і Новоселицьке.
Становлення лісгоспу в ті довоєнні роки відбувалося вельми складно, перебуваючи у жорстких лещатах сталінського тоталітарного режиму управління, але, тим не менше, на низових ланках цього управління, в гущі трудових колективів народжувалися оптимістичні плани і обнадійливі перспективи. І хоч довоєнні архіви Ніжинського лісгоспу не збереглися, ліс і спадкоємці родоводів тодішніх лісівників зберігають вдячну пам’ять про фундаторів лісгоспу, передаючи їхні імена нащадкам.
У роки воєнного лихоліття ніжинський ліс, як і всі ліси Чернігівщини, захищав ціною свого життя всіх, хто його саджав, ростив і беріг — поневолених окупацією жителів ніжинської землі, котрі постали на боротьбу з фашистськими забродами у партизанських загонах і підпільних організаціях. Ліс горів разом із хуторами і селами від рук карателів, сивів від попелу спалених населених пунктів, але все-таки жив, жив разом із людьми надією на перемогу і визволення від ворога.
І такий щасливий день настав! На підставі наказу уповноваженого Головлісохорони та лісонасаджень УРСР від 2 жовтня 1943 року Ніжинське лісове господарство відновило свою діяльність. А першим його директором був призначений Василь Матвійович Дмитренко. Йому рекомендувалося в десятиденний строк провести інвентаризацію всього майна лісового господарства та його лісництв і до 18 жовтня 1943 року надати Головлісохороні та лісонасаджень УРСР проект заходів із відновлення діяльності Ніжинського лісового господарства.
В архівному фонді сьогоднішнього, вже 80-річного лісгоспу, зберігається акт про нанесення збитків лісовому господарству за роки війни і окупації. Цей акт датований 8 січня 1944 року і підписаний членами комісії, до якої входили директор В.М. Дмитренко, старший лісничий І.Т. Добровольський, бухгалтер С.Ф. Пальчевський, профорганізатор Г.Г. Набок, інженер лісового господарства Н.Ф. Наливайко, спеціаліст з лісокультур С.Ф. Нагорний.
Комісія встановила, що все майно лісового господарства знищене або пошкоджене, а саме: 17 листопада 1942 року на території тодішнього Новобасанського району гітлерівці провели масове знищення шести сіл поблизу Новоселицького лісництва. Були розстріляні майже всі робітники та службовці цього лісництва. Тоді ж було знищене і Козарське лісництво у Носівському районі. У лісових Козарах фашисти розстріляли 4 тисячі мирних жителів, загинули і всі робітники та службовці лісництва. Далі в акті комісії зазначалося, що 16 грудня 1942 року фашисти спалили лісові хутори поблизу села Кобижча Бобровицького району. У Кобижчанському лісництві знищено циркулярний цех, житлові та господарські будівлі. А загалом Ніжинському лісовому господарству завдано матеріальних збитків майже на сім мільйонів тодішніх радянських карбованців — суму величезну навіть у скромних довоєнних вимірах.
Але треба було ставати на ноги і лісовому господарству, і його господарям. У ті сповнені трагізму повоєнні роки керівний склад лісгоспу, десятки об’їждчиків, лісників, заготівельників до останку віддавали себе лісові і його оновленню. Ліс теж був «мобілізований» на мирний труд для відродження промисловості і сільського господарства Чернігівщини, всієї України.
І нехай аж надто нечисленним (всього сім інженерно-технічних працівників) був штат лісгоспу, нехай і платня працівників була аж надто скромна — інженер із лісозахисту, наприклад, отримував лише 450 карбованців заробітної плати, лісовод — 190, а лісники взагалі по 110 карбованців, та найдорожчою була тоді життєстверджуюча і дужа сила відновлюваного ними лісу, який за людське, справді жертовне піклування мав віддячувати сторицею! І він віддячував безвідмовно і так само безкорисливо, як і його тодішні піклувальники.
Як свідчать архівні документи, в 1944 році лісгосп відправив на відновлення промисловості СРСР 105230 кубів лісу з загальної площі лісового фонду 40840 гектарів, лише половина якого була покрита лісом. Не шкодували ні ліс, ні люди своїх сил заради відродження рідної землі і заради добробуту прийдешніх поколінь.
Із технічним оснащенням в однокінний роз’їзний візок, без телефонного зв’язку, як мовиться, голіруч тодішні лісівники віддавали себе до останку лісовій справі, не завжди маючи навіть хліб на столі. І вдень, і вночі, в будь-яку негоду ці праведники жили для лісу і його майбутньої оновленої сили. У вісімдесятилітню історію Ніжинського лісового господарства вкарбовані їхні імена і трудова звитяга, бо вони були предтечею сьогоднішнього розвитку лісогосподарської і природоохоронної виробничої структури, стрижнем її високопродуктивної діяльності і потужним імпульсом для майбутнього розвитку.
У тому, яким сьогодні є Ніжинський лісгосп, нинішні працівники мають завдячувати і першому післявоєнному керівникові Василю Матвійовичу Дмитренку, і наступним директорам Віктору Степановичу Лещенку, Григорію Миколайовичу Берізці, Анатолію Івановичу Тхору, Юрію Анатолійовичу Ревку.
Досвід попередників для нинішнього керівництва і всього трудового колективу, як міцна рука справжнього і вірного друга, котра і через десятки літ підтримує колектив на високому рівні ефективного господарювання, енергійного лісовідновлення і надійної охорони цього зеленого скарбу вже у двадцять першому столітті і третьому тисячолітті.
Показово, що вісімдесятилітню лісогосподарську структуру нещодавно очолив молодий керівник — нинішньому директорові державного підприємства «Ніжинське лісове господарство» Юрію Віталійовичу Болоховцю лише 34 роки, але ґрунтовна і всебічна освіта, підкріплена виробничою практикою у Великій Британії, його кипуча енергія, поєднана з працелюбством і чуйним та уважним ставленням до людей, організаторський хист і постійна зацікавленість усім новим та прогресивним сформували з нього керівника справді європейського рівня.
Займаючи активну громадянську позицію як депутат обласної ради і член Ічнянського районного штабу підтримки АТО, він є взірцем не лише для рідного йому колективу, а й для тритисячного колективу лісівників Чернігівщини. Ветерани всі, як один, визнають у ньому гідного наступника в лісовій галузі, якій вони віддали своє життя.
Нині державне підприємство «Ніжинське лісове господарство» об’єднує вісім лісництв: Дроздівське, Мринське, Іржавське, Кобижчанське, Вертіївське, Коляжинське, Новоселицьке та Носівське, а також Мринський паркетний цех та нижній склад у Бобровиці. Лісгосп обслуговує 47507 гектарів лісу і 5,6 гектара лісових розсадників.
Відмінною рисою лісогосподарської структури стала її «прикордонність», адже саме у ніжинських лісах північнополіська кліматично-географічна зона поступово переходить у лісостепову. Тому й характер зеленого масиву змішаний, що надає йому особливої привабливості: соснові бори змінюють дубові діброви, а їх, у свою чергу, — дзвінкоголосі гаї зі струнких ясенів і кленів, де перемовляються поміж собою білокорі берези, тремтливі вільха й осика. До того ж, ніжинські ліси зачаровують відвідувачів гордою поставою молодих насаджень (молодняки становлять 16 відсотків), статечним гомоном середньовікових дерев (47 відсотків зеленого масиву) і спокоєм пристигаючих (26 відсотків). Стиглі та перестійні ліси займають лише 11 відсотків.
Це й обумовлює той відрадний для ніжинських лісівників і їхнього енергійного очільника факт, що дивовижної краси зелені шати підприємства включено до знаного туристичного маршруту «Намисто Славутича». По обох берегах Десни-красуні і тихоплинної річки Остра засяяло це намисто чаруючим очі туристів смарагдом. До послуг відпочивальників і туристів — вміло впорядковані рекреаційні пункти. А «Зруб» у Мринському лісництві та «Дідове» — у Новоселицькому по праву заслуговують найвищої оцінки.
Ніжинські ліси відомі ще й 66-ма своїми заповідниками, які повністю підтверджують висловлювання вчених-лісоводів, що 80-літній ніжинський ліс переживає свою другу молодість. Бо й справді: протягом останнього, восьмого, десятиріччя щорічно створювалося по 180-200 гектарів лісових культур. До того ж, різноманітних! Сосни звичайної, приміром, 90 гектарів, дуба звичайного — до 80 гектарів, а ще ялини, вільхи чорної, берези та дуба північного — теж десяток гектарів. Тільки за минулий рік, так би мовити, у переддень ювілею, лісовідновлення здійснено на 230 гектарах, а лісорозведення — на двадцяти.
В лісгоспі функціонує найбільша в Чернігівському ОУЛМГ постійна лісонасіннева база, яка представлена постійними лісонасінневими ділянками на площі 284,1 га, генетичними резерватами площею 56,5 га, а також плюсовими насадженнями площею 3,9 га та 28 плюсовими деревами.
У затишних ніжинських лісах сосна займає 12,5 тисячі гектарів, а дубові насадження — понад 15 тисяч. Для вирощування декоративного та садивного матеріалу у господарстві збудовано три теплиці загальною площею 0,58 га; споруджені теплиця й парники для зеленого живцювання (тут вирощуються декоративні породи: самшит, різні види ялівця, туї тощо). І в шкілках, які займають площу 0,7 га, набираються сили, міцніють саджанці декоративних порід. На підприємстві щорічно заготовляють до 10 тонн лісового насіння, а в «урожайні» роки заготівля насіння дуба звичайного сягає 10-15 тонн. Значно збільшився й асортимент порід.
За керівництва підприємством Юрія Болоховця воно впевнено спирається ще й на лісозаготівлю та переробку деревини.
Торік ніжинці реалізували близько 80 тисяч кубометрів лісової продукції в лісоматеріалах, технологічній сировині та дровах майже на 25 мільйонів гривень (порівняно з попереднім річним здобутком на 1,5 мільйона гривень більше).
Доброї слави зажив і Мринський паркетний цех, який випускає продукцію такої високої якості, що вона повсюдно має попит, навіть за кордоном.
За підсумками року найкращих результатів у роботі досягнуто у Мринському й Іржавецькому лісництвах, де лісничими Юрій Примак та Володимир Шапошник. Та й загалом у вимірі високих вимог, які поставлені керівництвом держлісгоспу до лісівників, трудові колективи всіх лісництв — від лісоруба до лісничого — працюють злагоджено, творчо, натхненно, з великим оптимізмом зустрічаючи 80-ту річницю народження лісгоспу.
Так, віднині численними «плюсами» збагатила будні жителів Бобровицького та Носівського районів і лісівників нещодавно збудована лісова дорога в Кобижчанському лісництві.
А Бобровицький нижній склад теж відзначився новинкою — тут введено в експлуатацію дровокольний верстат РСА—400. Як у минулі десятиріччя, так і нині ніжинські лісівники відзначаються дружною співпрацею з місцевою владою та сільськими громадами. І не лише саджанцями чи новорічними ялинками забезпечують населення, а й дровами. Особливо відчутною ця допомога стала нині, в період значного подорожчання газу, коли в усіх соціальних закладах і у власних обійстях споживачі переходять на твердопаливні котли, які завантажують дровами або відходами деревообробки. Ветерани тут одержують від держлісгоспу значну підтримку.
Натомість громадськість, особливо школярі, охоче відгукуються на прохання лісівників у «гарячу» пору весняної та осінньої посадки дерев. Відтак, молоді ліси створюються молодими руками, а юні серця з ранніх літ наповнюються палкою любов’ю до лісу, турботою про його майбуття. І тому держлісгосп покладає небезпідставні надії на вихованців учнівських лісництв, адже саме з юних лісівників виростає надійна зміна нинішнім піклувальникам про ніжинський ліс.
У цьому твердо переконаний і молодий керівник ДП «Ніжинське лісове господарство» Юрій Болоховець.
— Посадиш ліс — виросте скарб,— каже він. — І наше головне завдання — постійне відтворення лісів. Надзвичайно важливо, щоб цією ідеєю були окрилені і наші діти. Саме їм, майбутнім господарям на рідній землі, треба прищепити любов до рідного довкілля. Лише тоді лісівникам можна буде чесно глянути у вічі і сучасникові, і майбутньому співвітчизнику, який прийде до ніжинського лісу в наступному столітті. Переконаний: сучасники не лише збережуть для майбутніх поколінь наш зелений скарб, а й примножать його.
Юлія СТРІЛЕЦЬ,
ДП «Ніжинське лісове
господарство»
