Жінка-лідер! Жінка-особистість!

Семенівський край прославляють жінки, котрі завдяки своїй праці, таланту примножують здобутки рідного краю. Про життєвий і трудовий шлях, таланти й захоплення однієї з них розповідаємо сьогодні. Це сторінки життя О.В.Дудко – директора державного підприємства «Семенівське лісове господарство», чарівної жінки, ім’я якої впевнено стало частинкою історії Семенівщини.

Олександра Василівна Дудко – директор державного підприємства «Семенівське лісове господарство». Єдина жінка-керівник у лісовій галузі області. Відома усім і кожному в районі та далеко за його межами. Сильна духом, стійка до негараздів, наполеглива та завзята, а значить – здатна й надалі працювати на благо рідного краю та країни.

Хочеться зазначити, що за багато років роботи Олександра Василівна заслужила величезну кількість нагород як на обласному, так і на Всеукраїнському рівнях.

За її твердженням, керівник не може подобатися усім без винятку. Різні люди, різні відносини – це все є звичайною закономірністю. Керуючи великим підприємством, не можна щодня залишатися для всіх «вигідною», інколи треба йти урозріз з поглядами та бажаннями інших.

Але сьогодні ми розкриємо деякі особисті сторінки життя Олександри Василівни, аби розібратися, в чому ж криється секрет її визнання. На запитання: «Що є запорукою Вашого успіху?», вона відповіла відразу, не вагаючись: «Звісно, те, що батьки заклали необхідний міцний фундамент для мого професійного самовизначення».

Народилася на Волині, у глибині поліського регіону. Її дитинство минало в тісному спілкуванні з природою. Батько був лісником, мати – робітницею в лісі. З раннього дитинства маленька Олександра допомагала батькам на роботі: висаджувала молоді пагінці, сапувала, переносила мурашники, робила освітлення дерев, розмітку ділянок. Збирала ягоди, гриби, насіння, їздила верхи на конях, заготовляла сіно для диких тварин. Кожної пори року знаходилася робота в лісі.

Вдома багатодітна родина завжди тримала до десятка голів худоби, за якою також потрібен не­абиякий догляд. Влітку пасла корів та заготовляла сіно на зиму. Місцевість була переважно болотяна, тому досі добре пам’ятає, як важко перевозити сіно через болото. Тож спогади про босоноге дитинство тісно пов’язані з лісом.

Звісно, характер та вподобання людини формуються з народження, і робота, до якої залучали батьки юну Олександру, залишила свій відбиток на подальшому професійному визначенні. Закінчивши школу, вступила до Шацького лісового технікуму. По закінченню працювала у Добрянському держлісгоспі майстром лісу, потім навчалась в Українській сільськогосподарській академії, де і познайомилася з майбутнім чоловіком. На момент випуску в них уже народився синочок. До речі, обидва навчальні заклади Олександра Василівна закінчила з відзнакою.

За розподілом молода родина приїхала на Чернігівщину, ближче до батьків чоловіка. Олександра Василівна працювала у Новгород-Сіверському лісгоспі на посаді майстра лісу, далі – просування по службі: помічник лісничого, лісничий.

Деякий час звикала до відмінного від її рідної Волині укладу життя. Високі паркани між будинками насторожували, бо там, де вона народилася, їх зовсім не було. Усі жили однією великою родиною. Але чим більше вона дізнавалася про історію нашої місцевості, тим глибше в її серце проникала любов до Сіверського краю.

Майже 14 років мешкала на станції Узруй. Природа цієї місцевості нагадувала їй рідну Волинь. Навколо луки, ліси! На той час в родині вже було двоє дітей. Доньку певний час допомагали доглядати сусіди, за що їм Олександра Василівна безмежно вдячна. Зважаючи на постійну зайнятість на роботі, маленького синочка у віці 11 місяців довелося віддати на виховання батькам чоловіка, бо не було часу на догляд за ним. Кожними вихідними летіла вона за 90 кілометрів, аби побачити свого ріднесенького, притиснути до грудей та відчути тепло сенсу свого життя. І знову щопонеділка поверталася на робоче місце.

Діти бачили, як багато працюють їхні батьки. У родині продовжувалися традиції тісного спілкування з лісом, збирання грибів та ягід. Коли ще мешкали в Узруї, її діти ходили лісом до школи в Лизунівку. Дорогою вони досліджували сліди диких звірів, відстежували міграцію. Зважаючи на дитячу допитливість, ходити додому таким шляхом було цікавіше, ніж вулицями.

У віці 37 років Олександра Василівна отримала гідну оцінку у керівництва галузі: їй запропонували посаду директора Семенівського держлісгоспу.

До речі, коли у родини постало питання щодо проживання в Семенівці, то обов’язковою умовою було мати власний будинок з великою присадибною ділянкою неподалік від роботи. Як їй вдається бути зразковою господинею вдома та талановитим керівником на роботі? Мабуть, відповідь на це питання криється у специфіці її професії. Тісне спілкування з природою дає їй сили та наснагу.

Наприклад, влітку, прокинувшись вранці (бо телефонні дзвінки з робочих питань починаються із сьомої години ранку), вона відразу прямує на присадибну ділянку, аби побачити росу на кропі, яка виблискує на вранішньому сонці, ніби кришталь розсипався на трави. Потім йде подивитися, чи підріс огірочок, як почуває себе інша городина. Жінка кожного ранку та вечора слухає природу, черпаючи безодню позитиву, аби прожити ще один день. І так щодня!

Багатьох людей дивує той факт, що, незважаючи на постійну зайнятість, Олександра Василівна тримає худобу та влітку частенько зустрічає з пасовиська свою улюбленицю – корову. Зовсім не вважає, що це неабияка праця. Навпаки, вона впевнена, що так має бути.

На запитання, чи важко керувати таким великим підприємством, де працюють переважно чоловіки, вона зізнається, що навіть не знає усіх своїх працівників. Неабиякий досвід роботи дозволив визначити пріоритети, головне її завдання – забезпечити справжній професійний керівний склад підприємства. І тоді вже ці люди налагодять роботу своїх безпосередніх підлеглих. Протягом багатьох років під її керівництвом працюють справжні майстри своєї справи, яким Олександра Василівна повністю довіряє. Тому, якщо в районі з’являється молодий фахівець, і вона впевнена у його хисті до лісництва, то рекомендує та перенаправляє до інших районів на роботу. Так вона дала багатьом молодим спеціалістам путівку в життя.

Які професійні якості вона найбільше цінує у своїх підлеглих? Звісно, сумлінність та відданість справі, яку вони виконують. Звичайно, людські чесноти на першому місці.

Найвищу нагороду «Заслужений працівник сільського господарства України» отримала у 1997 році, коли ще працювала на посаді лісничого у Н-Сіверському районі. Одна із керівників семи лісництв працювала на рівні, а часом і краще за чоловіків, тому керівництво області й відзначило роботу невтомної трудівниці.

Чи є у Олександри Василівни вільний від роботи час? Так, є, але не час, а скоріше миттєвості, які вона використовує з користю для себе – це перечитування преси, аби бути завжди у курсі подій. До речі, передплачує ще й газету рідної Волині. Є завзятим вболівальником футболу, разом із чоловіком не пропускає трансляції олімпійських ігор, змагань з жіночого біатлону. Розповідаючи про своє захоплення, називає поіменно багатьох спортсменів України, які беруть участь у змаганнях, добре орієнтується у футболі. Сама Олександра Василівна, будучи студенткою, отримала звання кандидата у майстри спорту. Заняття спортом не тільки навчили її перемагати і домагатися свого, а ще й гідно програвати.

Вважає відпочинком збирання грибів та ягід у лісі разом із друзями родини, високо цінує дружні відносини з людьми, які завжди поруч.

Її власні діти вже дорослі, має й онука, а нещодавно народилась онучка. Очевидно, що Олександра Василівна разом зі своїм чоловіком прищепила любов до лісу своїм дітям. Як результат – вони продовжують родинну традицію лісівників, зараз працюють в лісовій галузі, отримавши відповідну освіту.

Як і чим живе Олександра Василівна сьогодні? Вважає, що праця в лісі зовсім не жіноча. Але якщо вже їй колись довірили таку посаду, то досі намагається виправдати довіру. Ліс – це її стихія. Щоразу, буваючи у лісництвах, вона насолоджується краєвидами та почувається повністю захищеною, а значить – здатною і надалі працювати на благо країни.

Олександра Василівна пройшла трудовий шлях від майстра лісу до директора державного підприємства «Семенівське лісове господарство». Саме у цьому випадку можна говорити про гендерну рівність, просування по службі завдяки професіоналізму, енергійності, здатності самостійно приймати рішення, прагненню служити людям.

Окрім роботи, займається громадською діяльністю. Вона є членом ради районної організації Спілки жінок України. Олександра Василівна – активна учасниця жіночого руху в районі по впровадженню в життя гендерної рівності. Піклується про дітей-сиріт, всіляко підтримує обдарованих дітей, допомагає в подальшому навчанні та працевлаштуванні. Формує професійну направленість серед школярів району. Неодноразово її обирали депутатом районної ради, зараз є депутатом районної ради VII скликання.

Принципово підходить до підготовки проектів рішень районної ради та власних рекомендацій, як депутат активно відстоює інтереси виборців. Олександра Василівна надає допомогу у вирішенні актуальних питань закріплених територіальних громад. Сприяє укріпленню матеріально-технічної бази об’єктів соціально-культурної сфери району.

Доля цієї сильної жінки – цілеспрямованої, успішної, упертої, сміливої – це дар, вона є прикладом для наслідування майбутнім поколінням.

Р. Бондаренко,

Голова Семенівської районної організації

Спілки жінок України