Охтирський держлісгосп Сумщини займає територію чотирьох колишніх адміністративних районів області.

Загальна площа угідь – 26,5 тисячі гектарів, основні лісотвірні породи – дуб, ясен, є й соснові насадження. А ще цей лісгосп простягається довгою смугою завширшки 100–120 гектарів від Полтавської області та до самого кордону з Росією. Відстань між лісництвами становить інколи 100–120 кілометрі. Ще один «кордон» у Охтирському лісгоспі утворює річка Ворскла, що немовби перерізає лісові угіддя чітко навпіл. Тож як працювати охтирським лісівникам на кордоні, враховуючи всю неспокійну ситуацію нашого часу?

– Фактично два з половиною кілометри наших лісових угідь – це державний кордон із Російською Федерацією. Тож ще з 2014 року тут значно посилено охорону. Є великі прикордонні наряди, працюють також співробітники СБУ, поліція, військові. Саме у наших краях був резонансний випадок, коли на територію Росії нахабно викрали двох прикордонників. Але ж і нашим лісівникам доводиться працювати фактично поблизу ворожого сусіда. Декілька років тому посилені прикордонні наряди та оперативні групи «силовиків» постійно охороняли і наших співробітників під час виконання службових обов’язків, – розповідає директор ДП «Охтирське лісове господарство» Юрій Римар. – Дякуючи Богу та людям, із нашими лісівниками жодних подій не сталося. Зараз на кордоні дуже неспокійно. Ми теж за дорученням правоохоронців виконуємо окремі заходи – перекопали лісові й інші шляхи, аби максимально обмежити проїзд транспорту і прохід людей, постійно інформуємо, чи немає у лісах, чи полях підозрілих осіб тощо.

У наших лісах встановлені відео­камери і фотопастки, аби вчасно виявляти та запобігати лісовим пожежам, незаконним рубкам лісів, браконьєрському полюванню, іншим злочинам та правопорушенням у лісовій галузі. Спостереження, особливо у пожежонебезпечний період, відбувається цілодобово. То зараз наша техніка працює і на захист української державності. Коли працівники їдуть до угідь у службових справах, то обов’язково мають повідомляти прикордонникам про своє перебування у контрольованій зоні. Особливо це стосується Великописарівського лісництва. Цей контроль необхідний, аби вберегти життя та здоров’я наших працівників.

– Водночас, через такі посилені заходи безпеки до лісу набагато важче прокрастись «чорним лісорубам»?

– Так, це правда. Бо правоохоронці значно посилили патрулювання контрольованої зони. Зі свого боку, ми також проводимо постійні рейди та перевірки – як спільно із поліцією, прикордонною службою, так і власними силами. Вже в цьому році наша державна лісова охорона виявила два порушення, за якими складені адмінпротоколи, на порушників накладено штрафів на загальну суму 3259 гривень. Велику роль у боротьбі з незаконними рубками лісу складає й сертифікація та чипування заготовленої деревини.

Щодо віку наших лісових угідь скажу, що це, в основному, дубові ліси від 90–120 років віком. Як я вже розповідав, є й ясен, сосна. Зараз переважна більшість соснових угідь зосереджена в угіддях національного природного парку «Гетьманський». Це близько 6,5 тисячі гектарів. А ще ми на межі Лісостепу та Степу. Тож у нас є непоодинокі рівчаки, ярки, балки. Там теж зростає дуб. Але степовий дуб зовні відрізняється від лісового. Степовий менше заввишки – середня висота – 18–21 метр, менша і крона.

– Пане Юрію, як ваше підприємство спрацювало минулого року? Цьогоріч які є успіхи?

– Минулий рік був для нас дуже важким не лише через напружену ситуацію на кордонах, а й через економічну кризу. Додалась пандемія коронавірусу, обмеження, карантин. За цей час на Covid-19 перехворіло багато працівників нашого лісгоспу. Але ми спрацювали як належить. Загалом, за минулий рік ми переробили 12537 кубометрів деревини. Вже в цьому році заготували 19373 кубометри деревини. Прибуток лісгоспу у минулому році становив більше 3670 тисяч гривень. А ще сплатили 47608 тисяч гривень податків до Державного, місцевих бюджетів, єдиного соціального внеску. Заборгованості із виплати заробітної платні або інших виплат у нас немає.

Так, наші ресурси обмежені через заборону експорту кругляка до ЄС. Але зараз виготовляємо дошки на власних виробничих потужностях, заготовляємо тирсу, стружку. Вивчаємо можливість експорту її до зарубіжних країн.

Незважаючи на складну економічну ситуацію, ми постійно вдосконалюємо виробництво. Так, у нас діють уже три наші спеціальні механізми «Бобер». Це машини для різки і пониження пеньків. Це наше ноу-хау, наш винахід, і вже інші лісгоспи Сумщини цікавляться такою технікою.

– Розкажіть, будь-ласка, детальніше про цю незвичну машину.

– «Батьками» згаданого незвичного агрегату є працівники нашого Грунського лісництва – майстер пункту переробки деревини Олександр Педченко і лісничий Олександр Бабков. Вони запропонували створити таку машину. Я уважно вислухав усі аргументи і долучився до роботи зі створення такого механізму. Якщо просто сказати – то це величезна пилка, яку можна причепити до трактора і за її допомогою зрізати пеньки майже на рівні землі. Ми виготовили її, провели випробування, згодом почали процедуру отримання патенту. Вже у цьому році отримали офіційний патент на винахід. Адже сама процедура досить копітка та дуже тривала за часом.

Користь такого засобу у тому, що він дозволяє дуже ефективно розчистити територію після рубок. Тож порізавши «Бобром» усі пеньки, можна вже згодом засаджувати місце вирубки і в подальшому проводити догляди за лісовими культурами навіть за допомогою дискової борони. Крім того, у нас є мульчер, що теж дозволяє підсилити ефективність проведення рубок і догляду за місцями рубок. Завдяки цій техніці процес майже повністю механізовано. Згодом виготовили ще три «Бобри», що успішно працюють у нашому лісовому господарстві. До речі, завдяки новій техніці ми створили ще декілька робочих місць у лісгоспі – для операторів і машиністів. У наш надважкий час це теж дуже гарна тенденція.

– Скільки людей зараз працює в Охтирському держлісгоспі, яка заробітна плата?

– Наш колектив сталий і згуртований. Зараз він нараховує 236 працівників. Минулого року було 230, але ми створили ще шість робочих місць. Середня заробітна плата по нашому підприємству 20170 гривень плюс увесь соціальний пакет.

– Як проходите пожежонебезпечний період?

– На щастя, все добре. Травень багатий на дощі, земля волога, ліси вдосталь напилися води. Втім, це не значить, що ми байдикуємо. Крім відеокамер, за нашими лісами постійно наглядають оператори двох пожежних веж. Завдяки цим вежам ми майже повністю охоплюємо соснові угіддя – найбільш пожежонебезпечні дерева. Зараз нагляд триває цілодобово. Вежі оснащені інтернетом та відеозв’язком. Тож у разі біди, вся інформація швидко надходить усім нашим працівникам та до адміністрації лісгоспу. Спершу, в разі пожежі, виїжджають помічники лісничого або лісничі, аби оцінити ситуацію. Якщо пожежа може набрати великих обертів, тоді вже мобілізовуємо увесь особовий склад та техніку. До речі, у нас в цьому році вже були пожежі в екосистемах через спалювання сухої трави та очерету, але, на щастя, ми не допустили вогонь до лісу.

Крім того, за допомогою веж теж можна моніторити ситуацію у лісових угіддях і щодо нинішньої соціально-політичної ситуації і передавати інформацію до компетентних органів. Тож тут ми несемо подвійну користь для держави.

Але дощова погода – це дуже добре. Буде дощ у травні – буде влітку гарний врожай у сільгоспкультур. Буде і гарний врожай жолудів у дубів.

– Розкажіть, будь ласка, про лісокультурну кампанію цього року.

– Під час минулорічної лісокультурної кампанії ми засадили, загалом, 86 гектарів лісу. Вже навесні цього року ми посадили 76 гектарів лісових угідь. Це 276 тисяч штук сіянців. В основному садимо дуб черешчатий, а ще ясени та клени, що зростають набагато швидше за дуба. Найбільше молодих дерев було посаджено у Солдатському та Грунському лісництвах – 110 та 64 тисячі сіянців відповідно.

На жаль, сучасна тенденція сільського господарства становить певні проблеми і для нас. Бо аграрії у пошуках надприбутків розорюють уже і захисні прибережні смуги річок і водойм, що раніше категорично заборонялося. Розорюють інколи і схили ярів під нахилом у 15–16 градусів, що теж раніше категорично заборонялось. Недаремно на схилах тих ярів ми раніше садили і молоді берізки, аби зупинити руйнування ґрунту. Зараз ці берези знищують. А нині через таке бездумне розо­рювання вже за кілька років такої діяльності ерозія ґрунту може наробити катастрофічних наслідків. Не кажучи вже про те, що через таку інтенсивну діяльність у нас практично не лишилося вільних земель, аби саджати ліси «з нуля».

– Що можете розповісти про мисливське господарство?

– Основний мисливський вид у нас – це кабан. Займаємось і козулею. Поголів’я тварин стале. За результатами цьогорічної таксації, у наших угіддях нараховується 58 кабанів та 196 козуль. Того року ми заробили 143 тисячі гривень із продажу ліцензій та проведення полювань. Поголів’я кабана, що дуже постраждало після африканської чуми свиней, вдалось відновити за допомогою вольєрного господарства, де зараз ми утримуємо кабанів. Кожної осені заготовляємо тваринам на зиму 40 тонн кормів та 1000 кг солі.

Анатолій МЕЛЬНИК,
Газета “Природа і суспільство”