Навідайтеся в ліс. Кажуть, саме там відпочиває душа. Після щоденної круговерті нескінченної вервечки подій це буває вкрай необхідно. Природа через ліс показує нам свою досконалість. Треба тільки захотіти побачити й відчути той цікавий світ, збагнути зрештою, що ми не тільки споживачі, а й творці. Творці «зелених легень» планети.

Будні Роменського держлісгоспу

На цьому добре знаються працівники ДП «Роменське лісове господарство». І хоча за площею та ресурсами воно найменше в області, це не заважає підприємству бути одним із найуспішніших. Площа лісгоспу складає 17753 га. До нього належать землі Роменського — 7907 га, Липоводолинського — 1579 га, Недригайлівського — 7782 га, Білопільського — 142 га, Буринського — 185 га і Лебединського — 158 га районів, що ускладнює охорону, транспортування й утримання лісу. Дається взнаки і розташування насаджень, здебільшого по ярах та на схилах. Це створює певні труднощі в роботі та водночас змушує постійно вдос­коналюватися.

Основним напрямком діяльності Роменського лісового господарства є вирощування, відновлення й охорона лісів, підвищення їх продуктивності та поліпшення якості. Дбають тут про раціональне використання лісового фонду, покращення стану насаджень, збереження та посилення їх санітарно-гігієнічних, естетичних і захисних функцій. Підприємство опікується також заготівлею деревини та її переробкою. Ще займається вирощуванням декоративних рослин. Пропонує споживачам різні види ялин, ялівців, туй, трав’яних рослин, листяних дерев, квітів. Можна придбати і ґрунтопокривні, низькорослі рослини, кущі й екзотичні дерева. А нещодавно заклали горіховий сад.

Здобутки підприємства

Із червня нинішнього року Роменський держлісгосп очолив Валентин Жерьобкін. Напередодні професійного свята він розповів про здобутки колективу:

— Професія лісівника на перший погляд видається легкою. А насправді це важкий щоденний труд, адже за будь-якої погоди маємо доглядати ліс. У чотирьох лісництвах господарства трудяться 120 постійних працівників і понад 50 сезонних. Важливо сумлінно виконувати свої обов’язки, бо від цього залежать прибуток підприємства в цілому й зар­плата кожного зокрема. Так, за рік наш лісгосп сплатив більше 24 мільйонів гривень податків та зборів у бюджети різних рівнів. Займаємо четверте місце по області серед лісгоспів за рівнем заробітної плати. Утримуємо першість на Сумщині щодо фінансування забезпечення працівників спецодягом і засобами захисту. Постійно оновлюємо матеріально-технічну базу. В поточному році придбали лісовоз за понад 3 мільйони гривень на базі автомобіля МАЗ, провели реконструкцію цеху деревообробки і капремонт приміщень автогаражів. Маємо великі плани на наступний рік, бо щомісячні прибутки дозволяють придбавати нову техніку.

Але на першому місці завжди стоїть людина. Тому в керівника знайшлося чимало теплих слів на адресу працівників. Зокрема Валентин Дмитрович відзначив лісничого Томашівського лісництва Володимира Петрівного, котрий хоч і працює вже тривалий час, але, як-то кажуть, не стоїть на місці, а переймає передовий досвід щодо вирощування горіха та нестандартних культур для нашої кліматичної зони. Не оминув увагою і водія Миколу Підлісного, весь трудовий шлях якого пов’язаний із підприємством і котрий нещодавно відзначив 60-річний ювілей. Похвалив молодь, зокрема Олександра Кузнецова, бо за нею — майбутнє галузі.

— Благородна праця лісівників здавна знаходиться в ряду найбільш шанованих. Цю професію обирають люди, які безмежно люблять природу, мають почуття величезної відповідальності за збереження і примноження краси рідної землі. Дбайливе ставлення до лісу як до безцінного національного надбання — обов’язок не тільки професіоналів, а й суспільства, тому що це природне багатство служить усім. Збереження навколишньої екосистеми, насамперед лісу, який і годує, і поїть, і навчає нас, — першочергове завдання в нашій спільній справі. Завдяки вашим, шановні колеги, копіткій невтомній праці і зусиллям ведеться великий обсяг робіт зі створення і відновлення лісових насаджень, зберігаються кращі породи дерев, раціонально використовуються природні ресурси.

У переддень свята висловлюю вам слова щирої вдячності за вагомий внесок у розвиток лісового господарства, зокрема нашого підприємства, за вірність професійному обов’язку. Зичу міцного здоров’я, стабільності, оптимізму, миру, щастя, благополуччя вам і вашим родинам! — побажав Валентин Жерьобкін.

Олександр і ліс

Ці слова адресовані й молодому спеціалісту Олександру Кузнецову. Чоловік працює лісорубом три роки, але встиг зарекомендувати себе з гарного боку настільки, що торік навіть брав участь в обласних змаганнях вальників лісу. Нинішнього «націлився» на перемогу, але карантин у зв’язку з пандемією коронавірусу завадив здійснити задумане.

— Такий труд потребує чималої фізичної сили і добре відточених навичок. Треба вміти не тільки пиляти дерева, а й грамотно планувати весь процес роботи. Це дуже важливо, адже в нашій справі будь-яка помилка може призвести до непоправних наслідків. Щоб стати лісорубом, необхідно пройти попереднє навчання, а потім — атестацію, після якої присвоюється розряд. Я маю найвищий, шостий, — розповідає О. Кузнецов.

Серед його обов’язків також — догляд за лісовими культурами й ділянками рубки догляду, раціональне розкряжування дерев. Треба вміти вправлятися із завислими, небезпечними деревами, заломишами. Це все вимагає відповідних знань і вмінь. Зрештою, від вправності лісоруба залежить економічна складова підприємства.

— Допомагає мені незамінна помічниця, без якої лісоруб не уявляється, — бензопила. Необхідно бути дуже уважним, дотримуватися техніки безпеки. Адже професія посідає друге місце серед небезпечних. Тому неухильно слідую інструкціям. Забезпечений засобами індивідуального захисту: спецодягом, виготовленим із такого матеріалу, щоб у разі нестандартної ситуації відбутися незначними травмами. Шолом захищає від тирси, трісок і шуму, — Олександр Васильович демонструє своє щоденне «обмундирування».

Серед переваг професії чоловік називає, зокрема, пристойну заробітну плату, яку отримує вчасно, відпустку на 28 днів, забезпечення санаторно-курортним лікуванням, постійне перебування на свіжому повітрі й велику любов до природи.

— Я виріс біля лісу, знаю його «родзинки». Тож, як кажуть, саме життя підказало, де трудитися, — посміхається мій співрозмовник.

Звичайно, не все так райдужно, бо за будь-якої погоди треба бути на робочому місці, інколи майже цілодобово. Даються взнаки вібрації від бензопили, навантаження на суглоби рук і плечей, спину й ноги. Але мені здалося, що О. Кузнецов не звик пасувати перед труднощами.

Взагалі він дуже скромний і неговіркий. Саме таких, мабуть, і любить ліс. Вони ніби зливаються воєдино з природною, особливо зараз, на початку осені, коли ледь помітно поріділи крони дерев і так смакує терен. Ці ягоди трапилися нам на узліссі, коли приїхали до лісоруба на ділянку планової вирубки. Чоловік відволікся для бесіди лише на кілька хвилин, бо ж робота чекає. Тут не можна зволікати. Все йде за планом, а Олександр як сумлінний трудівник до виконання завдань ставиться серйозно. На цьому наголосив і лісничий Липоводолинського лісництва Олександр Кіптенко.

— Чоловік завжди тримає в належному вигляді інструменти, врівноважений і дуже відповідальний. А ще він — батько п’ятьох дітей. Подає їм гарний приклад, як розуміти природу й наполегливою працею досягати вершин майстерності, — додав Олександр Борисович.

Залишали О. Кузнецова з приємним відчуттям, що душа в нього не зачерствіє ніколи. Бо людина, котра навчилася говорити з лісом, порозуміється і з людьми.

«Прізвище зобов’язує»

Так відповів водій Микола Підлісний на моє запитання, чому працює в цій галузі. І справді, він із 1981 року пов’язаний з лісом. Прийшов тоді на підприємство молодим хлопчиною та й «затримався» майже на чотири десятиліття. За період роботи довелося чи не повністю об’їздити Липоводолинське, Недригайлівське й Роменське лісництва.

— На лісовоза «сів» у 2000-му. КамАЗ — машина серйозна, бере майже сім кубів дерева на кузов та ще більше на причіп. Вантажимо самі — в парі зі мною їздить майстер лісу — за допомогою маніпулятора. Робота, звичайно, небезпечна. Треба бути максимально уважним і за кермом, і коли техніка працює. За роки все відшліфувалося до автоматизму, — розповідає сивочолий чоловік. Йому є що пригадати. Але, мабуть, скільки кілометрів «намотав» за цей час, не підрахує.

Та й не це головне. Зажити доброї слави складно. А Микола Іванович сумлінною працею зумів це зробити. Навіть директор лісгоспу зразу ж виокремив чоловіка, хоча в його підпорядкуванні більше 150 працівників.

Гарно відгукується про товариша й помічник лісничого Роменського лісництва Микола Семич:

— Із Миколою Івановичем працюю з 1984 року. Він — вправний водій, розсудливий, виважений. Приємно трудитися пліч-о-пліч із хорошою людиною.

Головний механік підприємства Сергій Сабадаш зазначив, що М. Підлісний дуже відповідальний, його машина завжди справна і чиста.

Під час спілкування з Миколою Івановичем здалося, що по-іншому й бути не може. Приємна посмішка, щирий погляд ніби засвідчують, що йому сам Бог велів такий довгий час залишатися з природою.

А «перехопили» ми М. Підлісного між Великими Бубнами й Ріпками. Якраз завантажили машину замовнику, тож чоловік поспішав. Ледь умовили на кілька хвилин покинути кабіну й сфотографуватися.

Отакі будні роменських лісівників. Звичайні люди щодня виконують, здавалося б, звичайну роботу. Але в ній стільки важливого і для розвитку галузі, і для процвітання підприємства, і для того, аби не черствіла душа.

Алла БАБЕНКО